Білі ГорватиЧи треба чоботи солдату, або яка модель війська найоптимальніша для Української держави?
Придивіться до старовинних картин — у чому воювали козаки? Вірно — у чоботах. Не у совєцькій кирзі, а у добротних ялових чоботах ручної роботи, які служили козаку не один рік. Згадаємо у чому селяни корови пасуть, у чому геологи і геодезисти по лісам і полям швендяють, у чому нафтовики і будівельники ходять. У що взуті? Правильно — у чоботи. А що надягають на ноги рибалки, мисливці, грибники, лісники? Вірно — чоботи! У що шановне панство взувається, коли їде у дощ на дачу? Може черевики, кросівки, сандалі? Гумаки! Отож бо й воно. Солдат не на паркеті воює. Іноді бійцю доводиться цілий божий день місити болото в окопі. Під вечір сирохман вже й ніг не чує. А як приємно скинути важкі чоботи з болотом, розмотати спітнілі онучі і покимарити у бліндажі бодай 30-40 хвилин. Поки берці розшнуруєш — сидячи і заснути можна. А при алярмі — у чоботи вскочив і побіг, натомість берці — шнуруй, бо станеш на шнурівку і заореш носом. Висока халява чобота захищає ногу бійця і від вологи і від мікротравм. До берців абсолютно необхідні шкарпетки, тоді як онучі досвідчений боєць може зробити з підручного матеріалу за 2 хвилини. Єдиний мінус чобіт у порівнянні з берцями — ціна. На пару чобіт йде скільки ж шкіри скільки на дві пари берців. Це коли комплектуємо армію за принципом «гарматного м'яса» — тоді шкода тому «м'ясу» робити шкіряні чоботи — обійдуться кирзою. А якщо цінуємо своїх захисників — тоді даємо бійцю достойну зарплатню — і най купує, що йому до ноги більше пасує — бєрці, чоботи, кросівки, мокасини, тапки тощо. Що си купить — у тому і воювати буде. Хоча я не уявляю собі як воювати у кросівках в окопі під осіннім дощем.
Чим більша мотивація бійця — тим старанніше він несе службу. Відтак служба у новому війську тільки за контрактом. У мирний час достатньо мати високопрофесійну (і високооплачувану) невеличку армію до 20 000 о/с. Міністерство оборони у сучасному вигляді — рудимент СРСР, який треба якнайшвидше зарізати. Табуни генералів і полковників, які жирують у цій конторі за наші з вами податки, загнати у саперні батальйони - на створення інженерно-саперних обєктів — хоч якась буде користь для війська. Війною і всіма питаннями війського плану має опікуватися Генштаб. Це має бути єдина державна структура, яка безпосередньо відповідальна за підготовку до війни/навчань, ведення військових дій, розробку стратегії і тактики, модернізації озброєнь. Відтак начальник Генштабу — головний військовий спеціаліст в країні — а не президент, який НУРС від 150мм ОФС гаубиці відрізнити не може. Усі добре розуміємо, що посада головнокомандувача для президента — чисто номінальна (понти), а всі військові питання вирішує Генштаб.
Є золоте правило мобілізації: «У випадку війни на одного контрактника не менше трьох резервістів». Контрактник з досвідом військових дій швидко обстріляє зелених резервістів, і зробить з них базову військову одиницю — трійку. Три трійки докупи — і отримали найменше тактичне з'єднання — рій. Ройовий, як правило, тертий сержант третього, а то і п'ятого року контрактної служби. Три рої — чота, три чоти — сотня. Сотник вже у званні не нижче капітана, обстріляний, досвідчений і має поняття не тільки про оперативну тактику, але знає основи стратегії.
Права солдата нового війська значно ширші за теперішні. Солдат-контрактник має право обирати собі командира. Це беззаперечне право бійця. П'яницю-дебіла у якості командира ніхто над собою мати не захоче. А відтак буде здорова конкуренція між офіцерами низової ланки — чотовими, сотниками і комбатами. У досвідченого командира, який трупи своїх солдат по полях і по окопах не розкидає завжди буде надлишок добровольців. Тупий же самодур най воює сам. Але є одне суттєве АЛЕ: Під час воєнних дій командир підрозділу має абсолютну владу над своїми бійцями — він їм батько і бог. Солдат не має права навіть піддавати сумніву наказ командира. Він має право тільки піти від командира в день виплати зарплатні — в кінці тижня.
Ііндивідуальну зброю і амуніцію кожен солдат купує собі сам. Сам вибере для себе найзручніший бронежилет, шолом, розгрузник, наплечник тощо. Боєць має сам вирішити, з якою зброєю йому найкомфортніше працювати — автомат, кулемет, гранатомет — у чому результат найкращий — з тим і воюєш. Комплектацію боєць теж фастригує під себе: кількість магазинів і їх розташування, гранати, ніж, рація тощо. Відтак, що б це все забезпечити мінімальна з/п солдата має становити не менше 100 Євро/тиждень. Непогана додаткова мотивація.
далі буде...
