Білі ГорватиНедобитки Януковича на Львівському Телебаченні
Anonymous
29.09.2014
Нещодавно Львівщину відвідав очільник Держкомтелерадіо України Олег Наливайко. В рамках візиту, в п’ятницю 12/09/2014, відбулась зустріч голови Держкомтелерадіо з колективом студії. Незважаючи на бурхливий її перехід, вона залишила чимало запитань без відповідей. Основні проблеми, які ставились колективом до голови:
- люстрація
- приватизація.
Перше питання стосується насамперед одіозного першого заступника гендиректора ЛОДТРК — Людмили Майор, яка відома як активний і послідовний впроваджувач цензури і темників (ще з часів Помаранчевої Революції) та знищенням патріотичних та євроінтеграційних програм. В час Революції Гідності Люська Майор особисто проводила передачі з одіозним губернатором Салом, котрого обурений народ викинув з владного кабінету, переслідувала патріотів та активно ставила в ефір сюжети з Антимайдану. Після перемоги Майдану перелякана Люська терміново втікає у відпустку (на три місяці !), вирішивши, що про неї забудуть. Після відпустки, з метою легалізації себе як «патріотки», вона вибиває собі представлення до нагороди орденом Сагайдачного (відзнака Академії сухопутних військ ЗС України). Звичайно, громадськість Львівщини не могла стерпіти такого зухвальства, і в День журналіста, коли мало відбутися нагородження «героїні», приїхала вимагати її звільнення, як одного з апологетів злочинного режиму Януковича. До протестуючих вийшов генеральний директор ЛОДТРК Микола Шевчук і письмово пообіцяв до трьох днів це питання вирішити. Але коли в обумовлений в заяві час делегати від громадських організацій прийшли до Шевчука дізнатись чи виконана його обіцянка, їх чекала засідка із загону міліціонерів та відомої у Львові бригади спортсменів-тітушок під керівництвом директора інформації ЛОДТРК Павла Матвієнка, озброєного бейсбольною битою. Здивованим делегатам Шевчук заявив, що, мовляв, він звільняти Люську не збирається, бо вона «цінний працівник». Лише тоді громада усвідомила свою помилку, що слід також ставити питання відставки не тільки Люськи, а й Коляна Шевчука (до речі, ставленика режиму Януковича). Зараз громадськість звертається у різні інстанції з вимогами звільнити цих апологетів кривавого режиму і продовжує пікетування, проводить прес-конференції. Є ще одне цікаве питання — наявність звязку між СДПУ(о) (кума Путіна-Медведчука) і Люською Майор (!) Це породжує сумніви — чи не є посада керівника ЛОДТРК ідеальним прикриттям для резидента іноземної розвідки?!
5 липня 2014 в Шевчука мав би закінчитися контракт і після такої громадської опінії сподівались, що він тихенько повернеться до своїх київських покровителів. Але Шевчук чомусь вперто не хоче повертатися до Києва (де вже два роки на нього чекають дружина і двоє дітей) і всілякими зусиллями що два місяці продовжує собі контракти (між іншим, без погоджувальних документів з Львівської облдержадміністрації, що є грубим порушенням чинного законодавства). Його прикриває в Києві ще один відомий україножер і активний член команди Януковича – Дмитро Кравченко. Поставлений бандою Януковича на посаду першого заступника голови Держкомтелерадіо України Д.Кравченко є переконаним і послідовним україножером у другому поколінні (його батько очолює у Львові рух «Русскіє Львова» (створений при тому ж Януковичі) та бере участь роботі в горезвісного «Института кремльовских стратегий», а синок був ініціатором впровадження темників і сюжетів з антимайданом по всій Україні.
Відомо також, що М.Шевчук довгі роки працював комерційним директором НТКУ, а прихід його на Львівське телебачення дивним чином збігся зі зникненням на НТКУ багатомільйонної суми коштів, виділених на висвітлення Євро-2012 через Держкомтелерадіо України. Зараз вже цим займаються відповідні служби. Виникає питання, чи не перекинули М.Шевчука на Львів його покровителі, щоб вивести його з під удару правоохоронців і сховати кінці в воду? Виникає питання: чому ж М.Шевчук так вперто чіпляється за посаду, намагаючись бодай на кілька місяців утриматись в кріслі гендиректора ЛОДТРК? Причина проста, адже, як ми вже згадували, є пункт номер два – приватизація.
Ще давні китайці казали правильно назвати — значить правильно зрозуміти. Відповідно, ті, хто хоче приховати суть явища, вигадують для нього різні назви. Так, наприклад, запланувавши майбутнє розкрадання шляхом приватизації державних телерадіокомпаній, ініціатори цієї афери намагаються замаскувати її під назвами, наприклад, Громадське або Суспільне телебачення. Виникає питання, як же власність держави стане власністю громади? Адже ми вже пам’ятаємо гіркі уроки прихватизації 90- их. В ті роки депутати і поважні економічні метри доводили нам, що державні заводи і фабрики це відстій, а от коли вони будуть приватизовані, акціоновані, то суспільство лише виграє. Але насправді виграла купка олігархів, яка тоді ініціювала цей процес, а всі інші (в тому числі й працівники підприємств) залишились ні з чим. Оскільки на сьогоднішній день більшість заводів і фабрик вже приватизовані, бажаючі стати олігархами гарячково шукають, що ще можна було б поцупити, тобто приватизувати. А тут на тобі – величезні майнові комплекси ТРК в усіх областях України. Якщо їх привласнити, відразу можна потрапити в списки найбагатших людей журналу "Форбс". Але просто так взяти і приватизувати все це майно, як було з заводами, не дуже виходить, адже там працюють журналісти, які можуть серйозно ускладнити цей процес. Тому для димової завіси придумали термін про громадське чи суспільне телебачення. І знову зазвучала стара пісенька 90-их: от, мовляв, державне таке погане, а от коли стане суспільним або громадським, тоді заживемо. Люди думають, а, може, й справді? Але тоді виникає питання: а як же суспільство чи громада будуть тим телебаченням володіти? Знову кожному по акції? Але ж у нас, на відміну від Америки чи Європи, на яку так кивають прихильники "усуспільнення", немає пакету законів, котрі захищають міноритарних акціонерів (власників однієї акції), тобто, навіть якщо й акції роздадуть, то потім підприємство швиденько доведуть до ручки і викуплять (віддадуть за борги) за безцінь. Так само, як це було з заводами і фабриками. І ніяке суспільство на це вже ніяк не вплине. Але наш народ вже пройшов крізь гіркий досвід подібного «усуспільнення» в 90-их роках і вже не так легко піддається на подібні виверти. Тому і закон про суспільне телебачення (дуже хитро написаний), підтверджує, що фінансування студій буде поки що йти з держави (тоді це те саме державне телебачення під іншою назвою, а головною ідеєю є забрати в працівників гарантований державою соціальний захист. Після того їх можна потихеньку звільнити з підприємства, підприємство ввести в боргові ями і віддати за борги по домовленості.
Наприклад, на ЛОДТРК таку схему намагаються провернути за допомогою приватного телеканалу ZІК, котрому, незважаючи на те, що він орендує в ЛОДТРК площі та ефірний час орендодавець чомусь постійно виплачує якісь величезні суми боргових зобов’язань. Для зачистки ЛОДТК від працівників М.Шевчуком також запрошено (найнято) відповідних фахівців. Поряд із зачисткою працівників активно закривались всі програми, котрі були візитівкою телебачення, заміняючи їх прямими ефірами і читанням в ефірі давно відомих новин з Інтернету. Це робиться для того, щоб пізніше можна було заявити, мовляв, державне телебачення нецікаве, його ніхто не дивиться, навіщо державі витрачати на нього гроші, давайте його приватизуємо (зробимо суспільним) і. т. д. А чи не так само на заводах, котрі планувалося вкрасти, штучно створювалась кризова ситуація, падали обсяги виробництва продукції? При цьому перед приватизацією за державні гроші проводились ремонти (де можна було гарно списати), закуповувалось нове обладнання (адже після приватизації воно теж потрапляло в приватні руки). Такий процес відбувається зараз на ЛОДТРК, де купуються нові камери, споруджуються альтанки, на паркет накладаються тирсоплити і зверху накриваються лінолеумом. Чим не можливість списати державні гроші? Натомість в апаратних не спромоглись зробити елементарну звукоізоляцію, яка вкрай необхідна при начитках програм. Тобто все йде, як на заводах перед приватизацією. Цим всім і пояснюється, чому М.Шевчук так вперто чіпляється за посаду. Все ж надіється таки, що вдасться впровадити план по "усуспільненню" ЛОДТРК.
Але Львів недаремно вважається духовним нервом України і посягання на Львівське телебачення абсолютно спрогнозовано дасть імпульс для нового Всеукраїнського Майдану з дуже поганими наслідками для новітніх хитрозадих «усуспільнювачів» (читай приХватизаторів).
Петро Лісовий
