Білі ГорватиСучасна Запорізька Січ - за порогами олігархічного режиму!
Козаки, аби не бути рабами, за порогами Дніпра збудували Січ. Згодом вона перетворилась на центр волі українців. Наші вороги пишуть, що Січ збудували біженці-селяни, історики ж стверджують, що козаки — це лицарський орден, який зберіг бойову культуру Аріїв, Антів, Скіфів і т. д., а також руських дружинників. Ми ж навіть із шкільних підручників історії бачимо, що Січ — це прагнення наших предків до самостійного і незалежного державотворення, яке хоч не на довго, але все ж таки увінчалось певними успіхами. Сама організація Січі мала всі ознаки держави: політична, духовна, військова еліта, судочинство, медицина, і навіть громадяни, які це все утримували.
Куди ж подітись сучасним козакам? Олігархат проник всюди, від нього сьогодні не сховаєшся за порогами, від нього не втечеш за кордон, адже й там нас ніхто не чекає, та й перспектива там того самого рабства — хіба що юшки більше. Щоб реалізувати себе політично – ми почали створювати партії, щоб себе захистити – ми почали створювати самооборони, а коли виникло питання про фінансування – ми пішли до олігархів. Результат – жодної справжньої української партії, жодної самооборони, навіть більше - сьогодні ми вже не бачимо справжніх громадських організацій і навіть волонтерських, більшість – маріонетки своїх ,,меценатів‘‘. Як говориться: ,,Хто платить – той замовляє музику‘‘. Отже, українцям треба шукати пороги, за якими нема олігархату, і цей поріг поміж нас – це взаємодопомога (в тому числі й економічна). Знову звертаємось до тітоньки історії:
саме в ті часи, коли українці розвивали гармонійно політичний, військовий та економічний напрямки, виникала хоч якась державність!
Наші предки розуміли, що фінансувати свої організації повинні самі, бо тільки самодостатня організація здатна відродити незалежну державу.
Після скасування кріпацтва в Україні виникають різні форми економічної самооборони громадянства, які грунтувалися на багатовікових народних традиціях. Найважливішою з них стає кооперація як рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення. Важливу роль в економічному піднесенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60—70-х років XIX ст. Засновником першого споживчого кооперативу в Україні виступила харківська громада. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом. Друге кооперативне споживче товариство засновано у Києві наприкінці 1868 p. Його раду очолювали тогочасні найвидатніші діячі українського національного руху, провідні науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Зібер, М. Драгоманов, В. Гец.
У 90-х роках 19cт. завдяки М. Левитському кооперативна діяльність пожвавилася. Здобувши у 1885 p. університетську освіту, М. Левитський ретельно вивчив суспільні відносини українського села та його господарства. З його ініціативи 29 вересня 1894 p. в с. Февар на Херсонщині була утворена перша хліборобська спілка, так звана артіль, її члени об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, реманент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням.
Для сільських підприємців кооперація була не лише засобом збагачення, а й знаряддям боротьби проти сильних конкурентів - окупантів. Перед західноукраїнською кооперацією від самого початку її заснування було поставлено завдання — створити внутрішній ринок для національної промисловості. Сподвижниками української кооперації на західноукраїнських землях стали інженер-архітектор В. Нагірний, а також громадсько-політичний діяч В. Барвінський, редактор газети "Діло", який дав Нагірному можливість на сторінках газети пропагувати ідеї кооперації. Зусиллями В. Нагірного і видавця газети "Господар і промишленник" А. Ничая в 1883 p. у Львові на кошти українських заможних міщан і селян було організовано кооперативне торгове підприємство "Народна торгівля".
З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. Першу західноукраїнську молочарську спілку в с. Завадові біля Стрия заснував у 1904 p. місцевий священик, відомий український композитор О. Нижанківський. Через рік, коли вже існувало 6 молочарських спілок, вони об'єдналися як відділ при стрийській філії товариства "Просвіта", а в 1907 p. його було реорганізовано в Крайовий господарсько-молочарський союз, який згодом переіменували на відомий «Маслосоюз». Саме кооперації фінансували українські визвольні змагання, в тому числі й ОУН-УПА, підпільні уряди та парламенти. Все починалось з простої взаємодопомоги «свій до свого по своє» і закінчувалось Гетьманщиною, Повстанськими республіками, ОУН-УПА.
